rbrechko (rbrechko) wrote,
rbrechko
rbrechko

Кам"янка-Бузька



Кам"янка-Бузька не може похвалитися особливою увагою з боку туристів, проте язик не повернеться сказати, що в місті нема на що подивитись. Є тут і церкви з костелами, і ратуша, і старі цікаві будинки, та й врешті-решт саме місто досить затишне і приємне для прогулянки в погожу днину.
Швидким калейдоскопом пробіжимося по основних подіях в історії міста. Так от, археологічні знахідки свідчать, що це місце для поселення люди облюбували ще в бронзові часи за 2-3 тисячоліття до нашої ери. Існує припущення, що місто існувало в часи Київської Русі і входило до Белзького князівства. Проте перші письмові згадки про поселення датуються 1411 роком (за іншими джерелами 1340). Тоді місто згадується як добре укріплене і неприступне. У 1471 році поселення отримало магдебурзьке право, що надало йому привілеї на проведення ярмарок двічі на рік, а також щотижневих торгів. Зважаючи на той факт, що Кам"янка перебувала на перетині торгових шляхів з Волині на Львів і з Києва до Польщі, то це неабияк посприяло розвитку поселення. Все це перетворило місто на центр торгівлі і ремесел. У 1509 році Кам"янку зруйнували татари, спаливши церкви і костели, проте досить швидко місто було відбудовано. В часи Хмельниччини Кам"янку-Струмилову було двічі зруйновано. За Австро-Угорщини місто було знаним ремісничим центром з дуже широким профілем виконуваних робіт, основними з яких були: кушнірство, шевство, ткацтво, ковальство, слюсарство, бондарство, гончарство, столярство, токарство, і навіть цех рибалок був. В міжвоєнний час Кам"янка входила до складу Польщі, по війні до складу Радянського Союзу, а сьогодні є районним центром Львівської області.
Сучасну назву місто отримало у 1944 році, коли радянська влада, яка полюбляла вносити на мапи нові назви, з невідомих причин перейменувала Кам"янку-Струмилову на Кам"янку-Бузьку. Існує дві версії походження назви Кам"янка. Першу пов"язують з назвою однойменної річки, яка тут впадає в Західний Буг, а другу з великими каменями-валунами, які колись тут розташовувались, і були принесені сюди ще в льодовикову пору з далекої півночі. Друга частина назви походить від імені місцевого старости Юрія Струмила, який заправляв у місті в XV столітті.
А тепер перейдемо до огляду пам"яток, які дійшли до наших днів.



Розпочнемо з церкви Різдва Богородиці, яку було збудовано на місці старої дерев"яної у 1882 році завдяки старанням отця Михайла Цегельського. До речі, родина Цегельських була добре знаною і шанованою у Кам"янці, про що може свідчити велика кількість експонатів місцевого краєзнавчого музею.
Існує легенда, що саме на місці цієї церкви, коли тутешнім лісом проїжджав Юрій Струмило, на липі з"явився образ Богоматері, а коні впали навколішки перед ним. Ця подія стала приводом для побудови на цьому місці спочатку каплички, а потім церкви, куди і помістили ікону. Чудотворний образ Струмилово-Кам’янецької Божої Матері був прославлений багатьма зціленнями та чудами, а люди з далеких далей йшли до нього помолитись. У середині ХІХ століття дерев"яна церква перебувала у дуже поганому стані, тому було прийнято рішення розібрати її, а замість неї звести нову муровану. На час будівництва чудотворну ікону перемістили в Миколаївську церкву (про неї буде далі).



Пройшовши через коротку алею, можна побачити нову велику церкву Преображення Господнього, яку було збудовано на кошти парафіян у 1996-2005 роках.



На відстані не надто довгої вулиці розташовується ще одне архітектурне диво Кам"янки-Бузької - костел Успіння Богородиці.



Цей неоготичний храм було побудовано за проектом відомого архітектора Теодора Тальовського, який прославився тим, що спроектував майже сотню костелів, а також ряд цивільних будівель. Найбільш відомою його роботою є костел святої Єлизавети у Львові, який, мабуть, бачив кожен подорожуючий, що прибув до Львова на потязі.



Хоча проект було розроблено ще у 1901 році, костел почали зводити лише в 1910 році. Відбувалось це на місці попередника, якого розібрали за два роки до цього. Проте швидко закінчити будівництво не вдалось, причиною цьому стала Перша світова війна, в ході якої ще недобудований храм було суттєво пошкоджено. Це змусило провести велику кількість робіт заново. Освячення костелу відбулось у 1929 році. Дехто помилково може вважати закінченням побудови 1922 рік, який вказано у верхній частині фасаду під польським гербом, проте ця дата символізує іншу подію, а саме рік, в якому було зібрано усі землі Другої Речі Посполитої.



Храм був діючим до 1944 року, коли о.Чирек разом з вікаріями виїхали до Польщі, прихопивши з собою частину костельного майна. Тоді ж радянська влада закрила костел, а в його приміщенні розмістила спочатку зерносховище, а потім склади меблів, книжок і паливно-мастильних матеріалів. У 1969 році пожежа знищила частину вежі. З того часу храм почав поступово руйнуватися. У 1989 році костел повернули місцевій римо-католицькій громаді. На той час будівля перебувала в жалюгідному стані. Реставрацію храму проводили на кошти римо-католицької громади і польських меценатів. У 1996 році костел став Санктуарієм Умираючого Господа Ісуса з Нового Милятина, а через рік сюди принесли копію ікони Ісуса Милятинського.



Діяв у місті ще один римо-католицький храм, будівля якого збереглась до наших днів. Це був костел св.Духа, який було збудовано у 1908-1910 роках. З приходом радянської влади у споруді влаштували ковбасний цех. Дивлячись на будівлю сьогодні виникають великі сумніви, що колись вона ще служитиме за прямим призначенням.



Далі переходимо у Белзьке передмістя, хоча передмістям його називати не дуже то і хочеться, адже розташоване воно зовсім недалеко від центральної частини міста.



Саме тут розташовується єдина пам"ятка архітектури національного значення у Кам"янці-Бузькій. Мова йде про дерев"яну церкву св.Миколая.



Як свідчать різьблені написи над дверима храм було зведено у 1667 році за старости Ієроніма Радзійовського.



Спочатку церква св.Миколая була парафіяльною, а в 1789 році її приєднали до парафії церкви Різдва Богородиці.



За свою історію храм неодноразово оновлювався, зокрема у 1867 році церкву підняли і поставили на кам"яний фундамент.



Поруч з церквою розташовується висока дзвіниця, яку було збудовано у 1762 році. До часів незалежності дзвіниця перебувала у сильно занедбаному стані, проте і далі нею довго ніхто не займався, мабуть бракувало коштів. Відновили дзвіницю зовсім недавно - у другій половині першого десятиліття ХХІ століття.



Як би це не було дивно, але храм не було закрито одразу з приходом радянської влади. Час від часу богослужіння тут проводились до 1954 року. Церкву було закрито лише у 1961 році.



У ХХ столітті храм двічі професійно реставрували: у 1962 і 1971 роках, проте навіть це не дозволило церкві зберегтись у доброму стані.



Без господаря менше як за двадцять років храм перетворився у напівруїну. Проте завдяки старанням настоятеля церкви Різдва Богородиці у 1987 році церкву почали ремонтувати, що і врятувало її від цілковитого знищення.



Колись храм славився своїм внутрішнім оздобленням, цікавими і яскравими розписами, пишною різьбою, проте до наших днів з багатого інтер"єру мало що збереглось.



Окремо хочеться сказати кілька слів про іконостас. Це був унікальний витвір мистецтва. Найстаріші ікони цього п"ятиярусного дива походили з початку ХVІІ століття, а найновіші - з початку ХХ століття. На щастя, найдавніші ікони збереглися, бо ще у 1913 році їх було перевезено до музею у Львові. На час реставрації у 1971 році в іконостасі вже бракувало п"яти образів, а до початку ремонтів 1987 року зникла і решта ікон. Як бачимо на фото нижче, від колишньої розкоші не залишилось і сліду.



А тепер повернемось в центральну частину міста, де можна побачити ще кілька цікавих будівель.



В першу чергу це стосується доволі симпатичної ратуші, яка хоч і не має надто пишного декору, проте виглядає вельми гармонійно.



Поруч з нею розташовується будівля Народного дому (на фото вище).



Також можна побачити кілька віл. У цій, що на фото вище, на сьогоднішній день розміщується прокуратура.



Є там ще ряд цікавих будівель, проте всіх їх я не сфотографував.



На фото нижче будівля старої школи.



Може Кам"янка-Бузька похвалитись і визначними постатями в історії, літературі і мистецтві. В місті свого часу жив і працював відомий український письменник Григір Тютюнник.



А ось у цьому будинку колись проживав головнокомандувач УПА генерал Роман Шухевич. Про цей факт свідчить меморіальна дошка на куті будинку.



Кам’янка-Бузька вважається колискою українського театру. Саме тут 1619 році Яків Гаватович з учнями поставив перші українські інтермедії (“Продав кота в мішку” та “Найкращий сон”). Також у 1914 році тут вперше було поставлено драму Івана Франка “Украдене щастя”. Відбувалось це на на сцені Народного дому, а серед акторів був Лесь Курбас.



В часи незалежності у парку неподалік від ратуші було поставлено пам"ятник Степану Бандері.



Ну, от і настав час покадити Кам"янку-Бузьку. Залишилось лише кинути погляд на Західний Буг.



А вже при виїзді ще раз побачити шпиль костелу, який видно практично з будь-якої точки міста.


Tags: Кам"янка-Бузька, Львівщина, костели, мандрівки, ратуші, фото, храми, церкви
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 40 comments