rbrechko (rbrechko) wrote,
rbrechko
rbrechko

Залуччя над Черемошем



На сучасних мапах село з назвою Залуччя над Черемошем вам знайти не вдасться. Ні, воно не зникло, не було перейменовано і навіть не було поглинутим більшим населеним пунктом, як це не раз траплялось в історії інших сіл. А трапилась з ним доволі нетипова оказія - після Другої світової війни його просто-напросто розділили на два. Якщо у випадку з Кудринцями, Тарнорудою чи іншими поселеннями на Збручі поділ на два населені пункти зрозумілий і логічний - їх розділив кордон між державами, який пройшов по річці після поділів Польщі, то в ситуації з Залуччям якусь логіку мені відслідкувати не вдалось, хоча, можливо, мені просто невідомі мотиви такого рішення. Але як би там не було, а на сьогоднішній день маємо два села - Горішнє і Долішнє Залуччя, які розташовуються в Снятинському районі на відстані 8 кілометрів від районного центру. Оскільки обидва села мають спільну історію, то і розповідь про них буде в одному місці.



Потрапив в Залуччя я влітку 2012 року, коли ми з Сергієм Криницею кілька днів подорожували Покуттям і Буковиною. Було це доволі пізньої години, сонце ось-ось мало сховатись за горизонтом, тому часу на відвідини було в обріз. Тим не менше ми не сильно цим переймались, бо за попередніми планами це був останній пункт того дня і після цього нам залишалось лише добратись на ночівлю до Косова. Та й часу на Залуччя в нас мало піти зовсім небагато, адже планувалось оглянути тільки те, що залишилось від резиденції Ярузельських, згадка про яку була у книзі-путівнику Дмитра Антонюка "315 польських замків і резиденцій в Україні". З пошуками маєтку теж не мало виникнути проблем, бо нам було відомо, що зараз там господарює інтернат, а про його місце розташування повинен знати кожен мешканець села. Власне, так і було - перший же зустрічний підказав нам як туди добратись. Одним словом, все виглядало типово і без якихось сюрпризів, але найцікавіше розпочалось вже на місці колишнього маєтку.



До брами інтернату ми добрались без проблем, але заходити на його територію ми не поспішали, оскільки цей заклад спеціалізується на дітях з вадами психіки і розвитку. Зрозуміло, що таким як ми гостям там раді точно не будуть, та й сама будівля інтернату в основній своїй частині була зведена в радянські часи і там практично нічого не залишилось від того, що мало би нагадувати стару споруду, тому для початку було вирішено подивитись на інші старі будівлі, що розташовувались поруч.



Ще на підході до об"єктів, які нас цікавили, нам на очі трапився чоловік напідпитку, але оскільки він не звернув на нас уваги, то й ми не особливо до нього приглядались. Ну мало хто там вештається поруч зі спиртзаводом. Щоб не гаяти часу ми швиденько пішли в напрямку старої віли і взялися до фотографування. Будівля маєтку і інші споруди поруч з ним виявилась доволі цікавими - тут і шикарний дерев"яний ґанок, і двохповерхова башточка з балконом, і декор на даху, і цікавої форми слухові вікна, і рельєфні комини, а з боку іншого фасаду ще один ґанок з металевим оздобленням, тут же парк з фонтаном. Поруч з вілою флігель з двохповерховою башточкою, трохи подалі ще кілька господарських будівель, за якими розташовується спиртзавод, до речі теж ще з тих панських часів. Шкода тільки, що все це в запущеному вигляді. Залишається тільки уявляти як маєток виглядав в кращі свої часи.



Захопившись процесом зйомки, в якийсь момент помічаю, що за нами пильно стежать. Один з них той чоловік напідпитку, що трапився нам дещо раніше, а поруч з ним ще один не тверезіший за першого. Розумію, що без відвертої розмови тут не обійдеться, але поки вона не розпочалась продовжую фотографувати, бо хто його знає чи не затягнеться бесіда і чи буде можливість після неї знимкувати, та й час вже доволі пізній, сонце сховалось за обрієм, тому треба ловити останнє світло. Врешті ті два добродії не витримали і, не дочекавшись поки ми виліземо з бур"янів, якими була рясно всіяна територія колишнього маєтку, самі попрямували до нас.



В даній ситуації навряд чи можна було очікувати, що розмова буде приємною. Все розпочалось з питань хто ми такі і для чого фотографуємо. Після відповіді, що ми туристи і знимкуємо старий маєток для себе, бо цікавимось тим, довелось почути цікаву фразу: "Сьогодні для себе ніхто вже не фотографує", а потім вони ще додали, що це приватна територія і фотографувати тут взагалі не можна, хіба тільки дитячий садочок, бо то державне. Один з них сказав, що це все купив його товариш, який зараз працює в Іспанії, а він за тим всім наглядає. В їхніх очах ми явно виглядали якимись рейдерами, але оскільки явної агресії вони не проявляли, то очікувати на заподіяння якоїсь шкоди від них не доводилось, хіба би якась підмога підоспіла... І тут з"явилась підмога, а подальші події набули зовсім неочікуваного характеру.



Чоловік, що приєднався до своїх односельчан, мав доволі інтелігентний вигляд, і на відміну від перших двох не був "під мухою". Він теж розпочав з"ясовувати хто ми такі і що тут робимо, але почувши, що ми туристи, видав фразу, яка стала для нас абсолютним сюрпризом: "Туристи? Ну тирустам можна фотографувати". Дані слова неочікуваними були не тільки для нас, але і для двох його колег, по вигляду яких чітко було видно, що в їхніх головах ніяк не укладається такий стан речей, але перечити вони не стали і поклались на авторитет свого товариша. Скажу чесно - ні до цього, ні після з такою ситуацією стикатись мені не доводилось.



На додачу до всього цей чоловік виявився шанувальником історії свого села і розказав нам чимало цікавого, про що годі було знайти якусь інформацію в українських джерелах. А для початку зацікавив нас малопомітними елементами декору, як от дракончик з ліпнини на флігелі:



Чи дерев"яна ліра над слуховим вікном будівлі, де зараз розташовується дитячий садочок. Чомусь в зображенні цієї ліри місцеві вперто вбачають тризуб :)



А далі було ще цікавіше. Згідно відомостей з книжки Дмитра Антонюка, а інших джерел у нас і не було, власниками Залуччя була родина Ярузельських, тому нам здавалось, що саме вони були єдиними господарями в цьому селі. Проте виявилось, що не все так просто.



Зі слів того чоловіка Ярузельські мали маєток в іншому кінці села. Зараз це окраїна Горішнього Залуччя на межі з сусіднім селом Княже, яке також входило у володіння родини Ярузельських. Туди ми ще попрямуємо, але це буде трошки пізніше.



Як виявилось, палац, де зараз перебуває інтернат і від якого зі старих часів практично нічого не залишилось, належав родині Кжиштофовичів, які мали вірменське коріння. Вони же володіли винокурнею, де сьогодні розташовується спиртзавод. Найвідомішим предаставником роду можна вважати Миколу Кжиштофовича (1846-1935), який був депутатом Галицького сейму та послом у Відні. Та й взагалі родина була вельми впливовою на Покутті, про що може свідчити одна цікава історія. При прокладанні залізниці зі Львова до Чернівців Кжиштофовичі пролобіювали її проходження поближче до своїх заводів, що віддалило її від Снятина на 5 кілометрів. Таким чином, даю підказку кому можуть "подякувати" сучасні мешканці Снятина за подолання п"ятикілометрової відстані від міста до залізничної станції :)



Маєток, який показано на більшості фото і який у доволі непоганому стані дожив до наших днів, належав ще іншому пану. На жаль, його прізвище нашому оповіднику згадати не вдалось. Але він сказав, що ці відомості, а також багато чого іншого, можна прочитати в книжці, яку написав про село його товариш - сільський вчитель. На жаль, книги на даний момент в нього не було, бо він дав почитати її комусь зі своїх знайомих, тому одразу ж на місці вияснити колишнього господаря маєтку не вдалось. Проте чоловіку вдалось пригадати іншу важливу інформацію - цей же пан мав маєток в сусідній Чорториї, яка розташовується на іншому березі Черемоша, і колись тут навіть місток через річку був.



Здавалось би, що при таких вхідних даних особливих труднощів з визначенням власника маєтку в Залуччі не повинно виникнути. Проте вся парадоксальність ситуації полягає в тому, що ніхто достеменно не знає хто ж володів палацом в Чорториї - Дурдуван, Манеску чи Рутковський? Тому як будете в Залуччі, то поцікавтесь цим питанням, може хтось дасть можливість заглянути в книжку або може ще щось пригадає.



Більш детально про Ярузельських, Кжиштофовичів і їхній зв"язок з Залуччям можна почитати в Сергія Криниці, який трохи покопався в польських джерелах.



А ми тим часом, подякувавши за цікаву розповідь, перебираємось в іншу частину села. Зараз це територія Горішнього Залуччя, на окраїні якого поруч одна від одної розташовуються ще дві цікавинки - дерев"яна церква і покинутий костел.



Зі слів того пана десь тут мав би бути маєток Ярузельських, проте на сьогоднішній день ніщо не нагадує про його існування. Кажуть, що ще десь залишились залишки фундаментів, але шукати їх ми вже не стали.



З тих часів залишився хіба що покинутий костел, який був усипальницею Кжиштофовичів-Ярузельських.



Знайти храм не складе жожних труднощів, адже розташовується він при трасі Снятин-Косів і його добре видно з дороги.



Інтер"єри костелу до наших днів не збереглись. Єдине, що в селі досі ходить легенда про сина якогось московського високопосадовця, який поліз в крипту за коштовностями з поховань і осліп відразу після цього.



Зовсім поруч з покинутим костелом розташовується дерев"яна церква Перенесення Мощів Святого Миколая.



Попередній храм було походив з 1745 року, проте простояв він не надто довго і вже у 1830 році його було розібрано.



Існуючу нині церкву звели у 1868 році. Хоча деякі джерела говорять, що звели її одразу ж після розбирання попередниці у 1830 році.



У 1883 році храм було розширено, коли його перевезли з присілка Серафинець, де він потерпав від частих підтоплень під час підняття рівня води в Черемоші.



Поруч з церквою стоїть дерев"яна трьохярусна дзвіниця.



На храмове подвір"я можна потрапити через декоровану образами святих браму.



У 1909 році церкву і дзвіницю покрили бляхою. На відміну від інших регіонів на Покутті і Гуцульщині бляху традиційно прикрашають художньою чеканкою. Не минула ця традиція і Залуччя.



Церква є пам"яткою архітектури місцевого значення. Зараз храм перебуває у користуванні громади УПЦ КП.
Tags: Горішнє Залуччя, Долішнє Залуччя, Франківщина, костели, мандрівки, палаци, фото, храми, церкви
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 22 comments