rbrechko (rbrechko) wrote,
rbrechko
rbrechko

Розстріляна церква в Великій Вишеньці



Будь-які спроби знайти село Велика Вишенька, як і ще велику кількість сусідніх населених пунктів, на сучасних мапах будуть марними. Тоталітарна машина Радянського Союзу ніколи не переймалася долями не те що окремих людей, а навіть населенням цілих регіонів. Наслідки такої політики яскраво ілюструє величезна місцевість площею понад 42 тисячі гектарів на території Яворівського району на Львівщині. В радянські часи тут було створено військовий полігон, аналогів якому досі немає в жодній європейській країні. Задля реалізації такого масштабного проекту було примусово виселено все місцеве населення. Цифри таких діянь вражають. З лиця землі було стерто 170 сіл і хуторів, з місць постійного проживання було вигнано понад 125 тисяч людей, зруйновано 20 церков та каплиць, 2 костели, знищено 14 цвинтарів, засипано понад півтори тисячі колодязів, занедбано тисячі гектарів родючих земель... Ось такою була ціна створення найбільшого в Європі військового полігону.

Поглянемо на ці території на картах. Нижче шматок польської карти 1935 року (повний лист можна подивитись тут: http://oldmaps.org.ua/sites/default/files/maps/poland100/p48_s37_rawa_ruska.jpg). Як бачимо ці землі були доволі густо заселеними.



А тепер поглянемо на цю ж місцевість на радянській карті 1985 року. Як бачимо від населених пунктів не залишилось і сліду.



Таку ж картину можна побачити на гугл-мапах (в центрі позначено місце розташування церкви в Великій Вишеньці).



Радянські війська окупували землі Західної України в другій половині вересня 1939 року, а вже в листопаді почалось створення Яворівського полігону. Тоді ж почалась масова депортація місцевого населення.



Оскільки люди не хотіли покидати свої домівки, то робилось це примусово. Часто ці акції проходили на великі свята - на Різдво і Великдень, коли вся родина збиралась до купи, і так їх легше було одночасно вивезти. Щоб у людей не виникало бажання повертатись їхні оселі знищувались у них на очах. Часу на збори теж давали мінімум - до двох годин.



Розповідали історії, коли батьки поміщали дітей в бочки з пухом з роздертих подушок, щоб ті не померзли в дорозі. А шлях був довгим, подорож в закритому поїзді в одному вагоні з худобою тривала три тижні.



Більшість населення було відправлено в Бесарабію в колишні німецькі села, в меншій мірі людей перекидали в Запорізьку і Дніпропетровську область, а особливо непокірних чекала дорога в Сибір.



На нових місцях людям обіцяли житло, землю і інші блага, проте в реальності все виявилось зовсім інакше - переселенцям довелось жити в напівзруйнованих хатах по кілька родин на кімнату, а тим кому менше пощастило жили в бараках і сараях.



Неодноразово люди пішки повертались в рідні краї, проте на місці колишніх осель, хуторів і сіл заставали лише пустирі. Люди пробували відбудовувати свої домівки, або ж просто поселялись в землянках, проте їх відловлювали і знову відправляли на нові місця або в Сибір.



Напередодні Другої світової війни село Велика Вишенька населяло близько п"яти тисяч мешканців. Поселення було великим тож потребувало великого храму, будівництво якого було здійснено у 1927 році на місці більш давньої дерев"яної церкви.



Церкву освятили під титулом святого Архистратига Михаїла, а в урочистостях по відкриттю храму брав участь митрополит Андрей Шептицький.



До зведення церкви віднеслись дуже серйозно, а будівельний матеріал відбирали особливо прискіпливо. Кажуть, що якщо при розвантаженні цегли розбивалось хоча б кілька цеглин, то завертали цілу партію. При такому підході храм мав би служити місцевій парафії не одне століття, проте прослужив лише 13 років.



У 1940 році почалась депортація мешканців Великої Вишеньки. В тому ж році храм було зруйновано. Його використовували як мішень для танків, бронетранспортерів і гармат. Знищення церкви відбувалось особливо цинічно. Після перших попадань снарядів і руйнувань куполів, на їх місце ставились картонні імітації і по них стріляли знову. Можна тільки уявити наскільки міцною була конструкція церкви, якщо змогла таке витримати.



На сьогоднішній день від церкви залишився по суті один каркас з деякими елементами оздоблення. Раз на рік тут проводяться богослужіння в пам"ять про депортованих. Ходили слухи про відновлення храму, але далі розмов справа не пішла. Та й чи потрібне це відновлення? На мою думку в такому вигляді церква більш наочно демонструє трагічну долю людей, які тут проживали.



На час моїх відвідин руїн церкви там працювали кіношники, які готували храм до зйомок. Проте фільм не буде стосуватися історії виселення людей з Великої Вишеньки чи інших сіл Яворівщини. Тут будуть знімати один з фрагментів іншої трагічної сторінки в історії України. Фільм буде розповідати про знищення українських кобзарів в Харкові в 1932 році.



Ангел на фото нижче - це не залишки церковних розписів, а робота кіношників, про що не важко здогадатись з теми фільму і наявності бандури в ангельських руках.



Руїни церкви, які розташовані на невеликому пагорбі, видно здалеку. Зараз це єдиний свідок і свого роду пам"ятник трагічним подіям, які відбувались тут в 40-і роки ХХ століття, і пам"ять про які хотіли витерти з сторінок історії цього краю, як витерли на мапах Яворівщини 170 населених пунктів...


Tags: Львівщина, Розточчя, мандрівки, фото, храми, церкви
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 45 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →